Неділя, 19.11.2017, 18:09
Просвіта - Кривий Ріг
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Статті [518]



Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
 Каталог статей
Головна » Статті » Статті

Так знов буде: «І повіє огонь новий з Холодного Яру»
Дуже подобається тім, які не хочуть працювати (бо вони постійно перебувають у стані хворобливої закоханості в себе і в свою ілюзорну вищість над іншими), розділяти Україну на різні частини, аби успішніше панувати й милуватися своєю «довершеністю», зазираючи при цьому в дзеркало або в очі відданих їм слуг. Вони стверджують, що це там, на заході, «якісь галичани» боролися за свою національну незалежність, а в центрі та на сході, бачте, «справжні українці» були мирними й не чинили спротиву владі, в тому числі – більшовикам. Однак у таких своїх висновках ті паничі відчутно помиляються, оскільки у двадцяті роки минулого століття найпотужніший спротив імперській більшовицькій владі був не де-небудь, а саме в центрі. І сьогодні все більше й більше українців дізнається про те, що словосполучення Холодний Яр являє собою, передусім, не назву горілки, а так називається справді свята місцевість, де в жорстоких боях загинули герої у боротьбі проти ворожої навали, і на прапорі, під яким вони боролися, було написано: «Воля України або смерть».
Саме туди, в Холодний Яр, прямували українці 16 квітня з усіх боків України-неньки з метою вшанування пам’яті її полеглих героїв. Автор цих рядків діставався з Кривого Рогу разом із козаками Інгульської паланки низового Запорозького війська на чолі з отаманом Валерієм БОЦМАНЕНКОМ у складі невеличкої команди, яку спорудив від організації НПГУ Криворізького залізорудного комбінату голова профкому Володимир АЛЄКСЄЄНКО.
Виїхавши зранку, ми вчасно прибули в село Розумівку Олександрійського району Кіровоградської області, де на могилі загиблих отаманів -Чорних Воронів відбулося вшанування борців за незалежність України. Там поховані кілька козаків, які носили це псевдо: Чорний Ворон. Це Микола СКЛЯР із Жовтих Вод, Платон ЧЕРНЕНКО із Криворіжжя, Віктор ЧЕКІРДА з Поділля, ПЕТРЕНКО (ім’я – невідоме) з Радомишльського повіту, Іван ЧОРНОГУЗЬКО з Піщаного Броду, Іван ЧОРНОУСОВ зі Шполянщини і козак БІЛОУС із Новоукраїнки. Організатором цього та всіх інших заходів, які відбувалися протягом двох днів, виступив історичний клуб «Холодний Яр» (він проводив їх уже 17-й рік поспіль), а співорганізаторами - "Вільне козацтво Холодного Яру”, партія "Наша Україна”, громадська організація "Холодноярська ініціатива”, Народний рух України, Всеукраїнське об’єднання "Свобода” та Конгрес українських націоналістів.
Відкрив урочисте вшанування президент історичного клубу український письменник Роман КОВАЛЬ, який після того, як кобзар Тарас СИЛЕНКО заспівав пісню на слова Тараса ШЕВЧЕНКА «За байраком байрак», підкреслив, що раніше такої кількості людей у цих місцях справді не було. Він навів слова художнього керівника хору «Заграва» з міста Сміли Володимира ГОЛУБНИЧОГО (а той багато разів брав участь у цих заходах), який сказав письменнику: «Всі рвуться в Холодний Яр… Всі хочуть сюди. Щось пороблено з ними…». На його думку, в цьому є велика заслуга і Василя ШКЛЯРА, заступника Національної спілки письменників України, лауреата Шевченківської премії, автора роману «Чорний Ворон».
Роман КОВАЛЬ повідав усім присутнім (а біля могили їх того дня зібралося більше півтисячі з різних міст України, причому делегація з Кривого Рогу була чи не найчисельнішою), що поблизу, метрів за чотириста від цього місця, загинув отаман Микола СКЛЯР і що «ми зараз знаходимося біля поля смерті, де цей отаман пожертвував своїм життям і життям своїх козаків, щоб врятувати Степову дивізію Костя ПЕСТУШКА (БЛАКИТНОГО)», яка підходила до цих місць із Кривого Рогу. Він сказав, що якби не ті три сотні оборонців, що тут загинули у бою проти кінноти БУДЬОНОГО, то всю Степову дивізію було б знищено, оскільки піші вояки посеред степу проти кінних завжди приречені на поразку. Тому українські партизани спочатку зблизилися з ворогом, розгорнулися й відкрили кулеметний вогонь та з рушниць, а потім вдали, що втікають, виманивши на себе будьонівців і відвівши таким чином лихо від цілої дивізії. Але самі всі загинули…
Василь ШКЛЯР, автор уже знаменитого на всю Україну художнього твору, який виступав слідом за Романом КОВАЛЕМ, говорив коротко й стримано. Письменник розповів, що у пошуках прототипу для головного героя роману він спочатку звернув увагу на Миколу СКЛЯРА. Але цей отаман «не став прототипом тільки з тієї причини, що цей лицар лісу загинув у 1920-му році», а Василя ШКЛЯРА «цікавив найтяжчий період боротьби, бо 1919-1920 роки – це ще була велика надія на перемогу, тоді йшла широка партизанська боротьба, а з 1921-го це вже був отаман Іван Якович ЧОРОНОУСОВ», тож саме він, Іван ЧОРНОУСОВ, і став прототипом отамана Чорного Ворона, образ якого виписано в романі.
Далі виступили отаман «Вільного козацтва Холодного Яру» Олег ОСТРОВСЬКИЙ, народний депутат України Іван ЗАЄЦЬ, юрист і правозахисник зі Львова Ігор КОЛІУШКО, співав пісню «Україно, ти – моя дитина» на слова Василя СИМОНЕНКА Володимир ГОНСЬКИЙ, а голова Асоціації криворізьких літераторів Володимир СТЕЦЮК не лише прочитав вірші зі своєї поетичної збірки «Повстання», яка тільки-но вийшла з друку, а й розповів, що вперше він побував на цьому місці ще 2000-го року і що саме з того часу з’явилися у нього перші вірші про героїв-холодноярців. Пам’ять героїв усі присутні урочисто вшанували хвилиною мовчання, а протоієрей Української православної церкви Київського патріархату Петро БОЙКО провів панахиду за всіма похованими отаманами, яких козаки нарекли цим грізним іменем: Чорний Ворон.
Той день запам’ятався усім криворіжцям, які приїхали сюди з отаманом Валерієм БОЦМАНЕНКОМ, не тільки цією урочистістю на могилі героїв українського спротиву, а ще й тим, що вдалося побувати в Суботові і в Чигирині, на вечірній молитві в церкві напередодні вербної неділі та біля величного пам’ятника Богдану ХМЕЛЬНИЦЬКОМУ і в фортеці, в бастіоні Петра ДОРОШЕНКА. А другого дня, після спочинку, який організував Валерій БОЦМАНЕНКО, криворіжці (разом з іншими делегаціями) включилися в проведення інших заходів із вшанування героїв Холодноярської республіки.
І 17 квітня, із самого ранку делегації з усіх українських земель попрямували до свого роду столиці Холодноярської республіки, до центру того спротиву, на Черкащину, - до села Мельники. Врни прибували сюди для того, щоб вшанувати Головного отамана Холодного Яру Василя ЧУЧУПАКА, його осавула Юрія ГОРОДЯНИНА (ГОРЛІСА-ГОРСЬКОГО), козаків і старшин полку гайдамаків Холодного Яру. Тут уже зібралося значно більше людей, приблизно понад п’ять тисяч, які представляли не тільки Криворіжжя, а також Одесу, Харківщину, Прикарпаття, Полтавщину, Київщину, Донбас, Буковину Закарпаття…
Відкриваючи урочистості, Роман КОВАЛЬ сказав:
"Ми стоїмо біля могили чоловіка, який виявив та організував народні сили на захист нашої Батьківщини, який створив організацію дисциплінованих та патріотичних вояків, що й після його загибелі продовжувала діяти справно та ефективно. Бо він творив організацію не навколо свого імені, а навколо національної ідеї. Для нас, нині сущих, це приклад і урок. Звичайно, Василеві поталанило, що біля нього був вояк-літописець Юрій ГОРОДЯНИН, в майбутньому - письменник Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ. Якби такі ГОРОДЯНИНИ були й біля інших отаманів, якою б неприступною для ворогів була наша історія, які підстави для слави і гордості ми мали б! Один лише приклад: Добровольча армія генерала ДЕНІКІНА вже підходила до Москви, а тут, на території Холодного Яру, її влади не було. Тут діяли закони УНР, панували традиції і звичаї українського народу, тут на повні груди звучала українська пісня. І ми тобі, Батьку, її заспіваємо. І після цих слів залунала пісня у виконанні Тараса СИЛЕНКА: «Пісня про Василя ЧУЧУПАКА».
Дуже важливо, що тут було вперше в історії України вручено Народну Шевченківську премію. Її під час урочистостей у Холодному Яру біля пам'ятника на місці останнього бою отамана Василя ЧУЧУПАКА вручили письменнику Василю ШКЛЯРУ за його історичний роман "Чорний Ворон". За інформацією представника «Холодноярської ініціативи» Андрія ЮСОВА, на премію уже було зібрано людьми 255 тисяч гривень.
Погода того дня виявилася теплою і ласкавою, як і вечір перед цим. Дихати було вільно й легко: далеко не так, як у найбруднішому місті України Кривому Розі; літали навіть джмелі й по всьому видно було, що вже після цього дня весна остаточно перемогла зиму й холод. Якби ж то так і в суспільстві українському сталося! Бо атмосфера серед людей, які прибули до Холодного Яру, відзначалася щирістю, високою духовністю, відвертістю в контактах і абсолютно негативною оцінкою дій сьогоднішньої влади. Тож не дивно, що коли Роман КОВАЛЬ запитав одного з учасників цих вшанувань (а це був Олександр БЄСЄДКОВ із Одеси) про те, з якими настроями від’їжджають люди з Холодного Яру, відповідь була короткою і стислою: "З бойовим! Дехто хотів уже розпочати революцію!”
Один за одним виступали громадські діячі партійні лідери, які закликали до об’єднання всіх українців, закликали бути мудрими і дієвими. Народу було багато, доносилися слова то Валентина НАЛИВАЙЧЕНКА з партії «Наша Україна», то лідера партії «Свобода» Олега ТЯГНИБОКА, то інших виступаючих… А в той же час, попри наполягання організаторів, які представляли активістів різних громадських організацій, чомусь-таки вип’ячувались і майоріли над людьми не державні, а саме партійні прапори: тієї ж таки «Нашої України» і (особливо дуже багато) «свободівців». Хоча кожній людині, яка звикла думати, а не демонструвати себе частинкою покірного стада, зрозуміло, що таке становище, коли здається, що «партійних прапорів більше, ніж людей» ні в якому разі до об’єднання не приведе.
Але найбільше, мабуть, готувалися організатори до того, аби продемонструвати учасникам заходів реконструкцію одного уривку з роману Василя ШКЛЯРА «Чорний Ворон», під час поєдинку холодноярців зі знахабнілими ворогами. Зокрема, Роман КОВАЛЬ ще у своєму виступі минулого дня біля Розумівки сказав, що в проведення такої реконструкції вкладено значні кошти: для пошиття уніформи, будьонівок, для того, щоб зброя була справжня й було справжнє відчуття бою. Так, він поінформував, що тільки Олег ОСТРОВСЬКИЙ вклав у цю реконструкцію більше 30 тисяч гривень, і що кожен постріл коштуватиме 4 гривні. І добре, що (хоч і з затримкою) така реконструкція в урочищі Кресельці відбулася. І таки було по-справжньому: спочатку більшовики грабували сільську хату, але потім грабіжники зіштовхнулися з лісовими вояками-холодноярцями. І відбувся справжній бій, у якому стріляли і з рущниць, і з кулеметів, були там і «вбиті», і «поранені», і «полонені, і переможний біг холодноярців із прапором, на якому було написано: «Воля України або смерть!». І тут не зайвим буде підкреслити, що саме це гасло взяли пізніше на озброєння вояки УПА.
Та для того, щоб усе це побачити, довелося більшості учасникам пішим ходом з прапорами й корогвами здолати відстань довжиною приблизно в шість кілометрів. Та й не просто було йти, бо час від часу вільному рухові перешкоджали численні автомобілі, які утворювали «пробки», і такої кількості легкових машин та автобусів досі тут ніхто не бачив. А тому час від часу криворізьким козакам (як і представникам інших міст України, що брали участь у заходах) доводилося зупинятися, затримуватися, проходити-протискуватися між автівками.
Тепер, коли ті два дні минули й стали частинкою історії молодої незалежної України, постійно звертаєшся до них у своїх спогадах, а ще – звертаєшся до сторінок сьогодні вже знаменитого роману «Чорний Ворон». І мій дух підносять, зокрема, ось ці рядки з книги: «Ворон розгорнув полотнину. На ній було вигаптовано срібною заполоччю герб-тризуб у терновому вінку. І головний холодноярський девіз – „Воля України або смерть”. Із другого боку полотнища над тризубом у вінку яскравіло Тарасове пророцтво. Як заклик: „І повіє новий вогонь з Холодного Яру”. Так, це був бойовий прапор полку гайдамаків Холодного Яру». Підносять мій дух ці рядки, бо віриться: настане той день, коли це пророцтво Тараса ШЕВЧЕНКА здійсниться остаточно. – І тоді правитимуть Україною не агресивні фарисеї, як це відбувається сьогодні, а діяльні й патріотично налаштовані українці: творці й бійці, непідкупні оборонці Української Соборної Самостійної Держави.
Тому сьогодні не треба тривожитися за своє майбутнє, не треба вип’ячувати на перший план якісь суто свої особисті проблеми, а треба поселити Творця в своєму серці й бути готовим під прапором Холодного Яру спокійно піднятися й виконати те, що серце велить робити.

Сергій ЗІНЧЕНКО
Категорія: Статті | Додав: carbil (06.05.2011)
Переглядів: 476 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук