Вівторок, 19.09.2017, 22:37
Просвіта - Кривий Ріг
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Статті [518]



Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
 Каталог статей
Головна » Статті » Статті

«Рідна мова – закладена в людині генетично»

Оксана ЗЬОБРО   

Світова спільнота готується до Дня своєї мови. Українці – не виняток.

У вівторок, 21 лютого, світ відзначатиме Міжнародний день рідної мови. Про «підтримку мовного та культурного різноманіття та багатомовності» було оголошено на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО у листопаді 1999 року в Парижі. Міжнародний день рідної мови був започаткований, щоб вшанувати пам’ять загиблих захисників бенгальської мови в Бангладеші. 21 лютого 1952 року влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відзначенням цього дня ЮНЕСКО хотіло привернути увагу світової спільноти до безправного становища поневолених народів, у яких гнобителі намагаються відібрати рідну мову. Україна - вже понад 20 років незалежна, але її рідна мова досі не почувається в безпеці. Напередодні Міжнародного дня рідної мови кореспондент "ВЗ” поцікавилась у відомого мовознавця Олександри Сербенської, що ж таке рідна мова, наскільки важлива вона для розвитку особистості і держави та які є прогнози майбутнього української мови в Україні. А також вислухала роздуми письменниці, телеведучого та співачки, що для них означає поняття "рідна мова”.

Олександра СЕРБЕНСЬКА,


мовознавець, професор кафедри радіомовлення і телебачення факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка, академік Академії наук вищої освіти України, автор та співавтор понад 20 підручників, навчальних посібників, словників, зокрема «Антисуржику»


Рідна мова – складне поняття. Особливо в сучасному світі. Міграційні процеси, мішані шлюби, люди виїжджають, приїжджають... Для мене рідна мова – це мова мого роду-племені. Не лише батька-матері, а й діда, прадіда... Це щось невіддільне від історії дитинства. Рідна мова – закладена в людині генетично. Людині значно легше її вивчити, ніж інші мови, вона в неї у крові.


Кожен рід, народ, який себе шанує, обов’язково плекає свою рідну мову. Пам’ятаю ще з середньої школи віршик: "Мово рідна, слово рідне, хто вас забуває, той у грудях не серденько, тільки камінь має...”. Німецький філософ Гумбольдт говорив, що мова – це душа в усій її сукупності, зовнішній вияв духу народу. Він сприймав звук, що виривається з наших грудей, як подих самого буття, підкреслював, що в певних звуках прекрасно втілена "об’єднана енергія народу” і в мовців вона "збуджує приблизно однакову енергію”, це те, що нас ідентифікує. Український вчений Потебня розвинув цю думку. Він говорив про творчу діяльність рідної мови. Мова – це засіб не виражати вже готову думку, а створювати її. Мова – не засіб, а діяльність. Добре розвинута мова допомагає людині творити її мовну особистість, збагачувати її. Разом з духом мова сягає божественного начала. Сьогодні про мову говорять не лише мовознавці. Це категорія культури, етнології, соціолінгвістики...


Економіст Бачинський писав: "У зв’язку з тим, що корінний етнос формується тривалий час в однорідному природному середовищі, між ним і цим середовищем встановлюється гармонія. Кліматичні умови, неповторний навколишній ландшафт, особливості рослинного, тваринного світу, гравітаційні та магнітні поля, геохімія підґрунтя, ґрунту, поверхневих та підземних вод. Все це значною мірою впливає на фізичні та психічні властивості етносу, роду, формує його соціотип, мову, мелос, традиції. Чим глибший етнічний родовід має людина, тим комфортніше почувається на своїй батьківщині. Менше хворіє, має більшу життєву енергію...”. Вібрація землі і нашої мови мають встановлений ритм, вони йдуть в гармонії. Зараз чим далі на схід України, тим ця гармонія все зменшується. Чується мовний дискомфорт. Як і в наших радіо- і телепередачах. Перескакування з однієї мови на іншу навіть скорочує людині життя. Вона не розуміє, що їй погано саме через це. Вухо ріже, коли отой хохол береться говорити по-російськи. А в нього російська мова – недобра, він і її так само калічить, як свою рідну мову.


Чуємо сьогодні, що українська мова - "это неугодное Богу”. Сама це чула від деяких священиків Московського патріархату. Гріх так казати. Мова – це витвір тисячоліть, її коріння - дуже глибокі. Катерина Мотрич так поетично осягнула зв’язок рідної мови з землі: "З чорнозему, з любистку, з м’яти, рясту, з євшан-зілля, з роси, дніпровської води, від зорі і місяця народжена”. А Гоголь писав: "Дивуєшся дорогоцінності нашої мови, у ній що не звук, то подарунок. Все зернисто, як самі перла”.


Надто багато було драми у нашому державному житті, краще навіть сказати у нашій бездержавності, і це, безперечно, відбилося на розвитку нашої мови. Ще й до сьогодні твердять, що українська мова – не самостійна. Але на ці речі треба спокійно дивитися і робити свою справу. Високопосадовці приходять, відходять, а народ і його слово залишаються.


Не так швидко людина може позбутися своєї мови. Є та мовна стійкість, є мовна гордість, гідність. Сьогодні наші "великі друзі” пишуть, що українська мова - другорядна, що вона не здатна творити високу культуру. Та вона не взята з-під плоту, не якийсь діалект, у чому нас намагаються переконати деякі політики. Це - давня мова, її коріння в глибині віків. Це мова науки, митців, юристів, економістів... Її здавна вивчали у поважних університетах світу. Її знають, шанують, вивчають у всьому світі. А її хочуть запхати в резервацію і зробити мовою шароварів. Та у нас існує наша мовна гідність, і зробити це не вдасться.


Є цікаві спогади єврейського письменника і публіциста Володимира Жаботинського. Ще у 1904 році він їздив по український землях. Хотів пізнати ближче народ і мандрував у вагонах третього класу. Він був страшенно огірчений, що українська мова - така засмічена. (Прості люди тоді були неграмотні, не мали книжок). Він тоді казав: "Псується мова. Чи вона буде, чи ні, хтозна? Але залишається Галичина, де будуть плекати свою мову і розмовляти нею навіть тоді, коли останній Остапенко перепишеться на Евстафьева”. Гарні слова, правда?


Рідну мову не треба плутати з державною. Якщо ти громадянин якоїсь держави, то повинен знати її мову і шанувати. Дивіться, як французи плекають свою мову. Син моєї сестри, лікар-науковець, приїхав на конференцію у Францію і виступав англійською. І це йому взяли за зле: "Якщо приїхав до нас, то повинен, поважаючи нашу країну, говорити нашою мовою”. Повернувся Олько додому і почав вчити французьку, бо мав їхати ще на одну наукову конференцію до них. Коли приїжджаю до Польщі на конференцію, то, безперечно, намагаюся виступати польською мовою. Так само, коли хтось їде в Росію. А у нас що? Наша держава, на жаль, не витрачає достатньо зусиль і коштів, щоб підтримати свою мову. В передвиборних кампаніях завжди розкручуються "політичні торжища” над українською мовою...


Марія Матіос, письменниця, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка


Рідна мова – це моє життя, дихання. Це - як група крові, вона незмінна. І її не можна замінити донорською. Ніколи не задумуєшся, яка в тебе група крові, доки не зіткнешся з лікарями. Так і запитання, що для мене рідна мова, - мені чуже. Кров в тобі тече, а ти ж цього не чуєш. Так і українська мова в мені. Іншої мови для послуговування у моєму житті не існує, хоча знаю й інші мови.


Як письменник я - донор для тих, хто хоче знати мою мову, образну чи метафоричну. Передаю її тим, хто мене читає. І пишаюся, що є носієм саме цієї, а не іншої мови. А я - автентичний носій. У мені мова – не принесена, не вивчена, а рідна. Це - мій ексклюзив.


Ігор Кондратюк, телеведучий, продюсер, член журі проекту «Х-фактор»


Для мене рідна мова – мова моїх батьків. Мова, якою сказав перше слово, якою почав розмовляти. Ми в родині розмовляли виключно українською. Завжди жив в Україні, в дитинстві також – в радянській, але Україні. Тому мова мого спілкування була винятково українська. Російською вперше заговорив, коли приїхав в Київ і вступив в Національний університет ім. Т. Шевченка. До того ані причин, ані потреби спілкуватися іншою мовою, окрім української, у мене не було. Й зараз не бачу потреби розмовляти іншою мовою, а не рідною.


Антоніна Матвієнко,співачка


Українська мова для мене - все. Мова, якою думаю, говорю, передаю свої почуття, доношу до оточуючих свою любов. Навіть у простих її словах чую пісню. Нею легко співати. Російською на концертах не співаю, але часом, коли йду з друзями в караоке, можу спробувати, бо там обмежений репертуар. Й відчуваю, коли виконую пісні російською, у мене голос змінюється. Коли співаю українською, одразу можна сказати, що це - Тоня Матвієнко, а коли російською – ніхто й не впізнає, що це я співаю...


Та останнім часом моя рідна мова стає причиною конфліктів. Чому? Тому що в такій країні живемо. Мене зачіпають через те, що розмовляю українською. Лише з початку цього року трапилось два-три такі випадки у різних компаніях. Кажуть мені: "Та ладно "випендрюватися”, давай переключайся і розмовляй з нами російською”. Пояснюю, що це моя рідна мова, тому й розмовляю нею. А вони думають, це - моя марка, імідж... Завжди захищаю українську мову, за неї навіть в бійку можу полізти.

   Сайт газети «Високий замок», 16 лютого 2012 року

 

Категорія: Статті | Додав: carbil (19.02.2012)
Переглядів: 3870 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 2
2  
http://www.fmkomfort.com.ua/

1  
У нас є не тільки права розмовляти на різних мовах але є і обов'язок по розвитку і захисту української мови, дивись: http://www.orbk.net/2016/02/kakaya-raznica-na-kakom-yazyke-razgovarivayut

Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук