Субота, 18.11.2017, 19:32
Просвіта - Кривий Ріг
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Статті [518]



Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
 Каталог статей
Головна » Статті » Статті

"Аби лиш більшовики не прийшли!" - Кобилянську вважали комуністкою

70 років тому відійшла на той світ видатна українська письменниця Ольга Кобилянська.

Вона любила гадання-ворожіння — на воді, на картах. Якось, коли їй було 25 років, один циган наворожив: вийдеш за великого пана, а раніше ти любила когось русявого й досі носиш його в серці.

Смішний циган! Вона не вийшла заміж. А щодо русявого в серці, то кого циган мав на увазі? Бо їх у серці Ольги було тоді багато — русявих і не тільки.

У її дівочих щоденниках за 1883–1891 роки є більше двадцяти чоловічих імен — тих, про кого вона писала "люблю", чи тих, за кого була готова (без "люблю") вийти заміж. Ще кілька чоловічих постатей у щоденнику безіменні, але теж із зізнанням "люблю". Стільки симпатій за вісім років!

І це ж не в столиці, а в провінції — у гірському містечку Кімполунг на Буковині та в селі Димка неподалік Чернівців. І ще дивовижно: Кобилянська захоплювалася своїми мужчинами не поодинці, а ніби усіма разом. Любила когось нового, не втрачаючи гостроти почуття до кількох попередніх. Інколи сама гадала на воді — загадувала на трьох кавалерів одразу, й усі троє щасливо "сходилися"!

Були такі, що їх, як сама писала, "полюбила на 28 годин". Траплялися й зовсім курйозні, як чернівецький професор Врубль. Старий дивак, манжети якого випадали з рукавів. Проте він мав велику бібліотеку. Ольга, тоді 19-літня, написала йому приблизно такого листа: мовляв, пане професоре, я вийду заміж за вашу бібліотеку, і буду добра до Вас, якщо дозволите все це читати.

Щось не склалося з тим заміжжям, але бажання дівчини було серйозним.

У "донжуанському" списку Кобилянської траплялися різні люди: двоє селян-буковинців, інженер, студенти й навіть один жонатий немолодий уніатський священик. Принаймні троє з того списку примушували її страждати дуже сильно. Це німець Ернст Зерглер, інженер, селянин Василь та студент Євген (Геньо) Озаркевич. Ці любові вона переживала так гостро, що іноді просто хворіла. Її захоплення межували зі смертельною недугою.

Вона кілька місяців мріяла про близькість із Зерглером

Але найдивовижніше от що. У щоденнику є запис: "Мені вже 25 років, а я ще не бавилася" (тобто — не гуляла). А трохи далі: "Я ще ні з ким не цілувалася".

А як же той великий кавалерський список? Чоловіки всі вигадані? Ні. Коли вона про когось писала "люблю", то кохання таки було справжнім, як хвороба, з усіма наслідками. Але то була особлива любов, якої вона не вчилася за традиційною схемою (люблять для того, щоб вийти заміж). Ні, кохання Ольги — то щось, не запозичене нізвідки, а ніби знайдене в собі.

Десь, отак само, вона знайшла в собі й літературу. Кобилянська мала талант до малювання й музики. Це не гріх для порядної дівчини з тогочасного міщанського середовища. Однак була таємниця, про яку в оточенні письменниці не здогадувалися. Вона змалку вигадувала казки про польоти на фантастичних птахах. Пізніше, наче мимоволі, з'явилися перші оповідання. Ольга їх злякалася, бо не знала, що відбувається, й чому це відбувається саме з нею. Сховала написане й довго нікому не показувала. Її закоханості та перші літературні спроби мали однакові корені: і те, й інше здається чудовим гріхом, відбувається десь у душі, й ніби ні для кого назовні не призначене.

Дехто з обранців Ольги навіть не знав, що подобається їй. Але як тільки хтось із них помічав її пристрасть і збирався якось відповісти, вона писала у щоденнику: "От мавпа! Що він собі думає? Як сміє?".

Смішно вийшло із Зерглером. Якось на пікніку він запитав: "Панно Ольго, ви боїтеся лоскоту?". Вона кілька місяців, день і ніч, мріяла про близькість із ним. І ось, він сам напрошується. Але Кобилянська влаштувала йому такий скандал, що бідний Ерглер не знав куди подітися! Прийшла додому й занотувала у щоденник: "Я його люблю!".

За химерною поведінкою прихована дуже драматична філософія. Кобилянська часто заміняла слово "Любов" словом "Природа". А від природи марно чекати взаємності. Тому часто любовні історії в щоденнику письменниці закінчувалися записом: "Все добре — так, як не буває, а отже, й не повинно бути".

Отак і з Зерглером. Ольга знайшла в горах смереку, схожу на коханого. Ходила туди й розмовляла з нею.

Вона любила коней і їздила верхи краще за своїх кавалерів, окрім Василя. Коли хотіла, щоб на неї звернув увагу Геньо Озаркевич (а він їздити верхи не вмів) — пролітала повз нього галопом. Висока тонка дівчина в зеленій амазонці.

Якось Ольга писала, що їй в літературі хочеться зробити щось, подібне до скаженого польоту на дикому коні.

Вона любила містику — згадаймо ворожіння чи її твори "Земля", "У неділю рано?". А ще — сни. В юності їй приснився високий сильний чоловік. Обличчя його не було видно. Вона шукала цього чоловіка в житті. Звідси великий список у щоденниках. Мужчину, якого шукала, умовно називала "Той, котрий". Він міг трапитися будь-де. Тому Ольга могла наперед закохатися в того, про кого їй казали "Є жених для тебе!".

І ось її везли на оглядини. "Ех, поезіє, де ти була?!" — писала вона після цього в щоденнику, бо жених трапився малий і товстуватий. Письменниця не розчаровувалася: хоч малий, зате сильний, як той, у сні. А Ольга любила силу. Звідси і її пізніші симпатії, як-от до Стефаника, руки якого вона називала "залізними".

Утім, женихи, навіть сильні, побоювалися її, бо не могли зрозуміти.

Коли Кобилянській ішов 38-й рік, вона вирішила все сама: запропонувала письменникові Осипу Маковею одружитися. Він був молодший на чотири роки. Ольга йому писала: "Чи маєте відвагу розпочати життя, як я Вам пропоную? Я маю. Але Ви скажіть рішуче слово, і я піду за Вами?"

Маковей відповів зворушливо, але нерішуче. То була остання велика спроба Ольги знайти "Того, котрий". І коштувала вона великих душевних зусиль. Скоро Кобилянська пережила лівобічний параліч. Нібито від застуди. Але недуга була схожою на ті випадки в юності, коли любов валила Ольгу з ніг і наближала до смерті.

До 50-літньої Кобилянської сватався багатий чех

Після паралічу Кобилянській стало важко ходити. Але вона залишалася гарною, на неї озиралися. До неї, вже 50-літньої, сватався багатий чех-підприємець. Письменниця йому відмовила.

Серед женихів її юності був Ясьо Урицький, поштовий службовець. Той самий — малий, але сильний. Казав: "Аби вона тільки захотіла!".

Ольга з ним посварилася через емансипацію жінок. Потім ще довго згадувала — не так Яся, як його дім — затишний, із трояндами у дворі. Вона могла б там жити. Власної оселі не мала довго.

Аж у 1928 році Кобилянська відкупила в Чернівцях будинок — колишню власність її старшого брата Максима. Це дім на вулиці Одобеску, 3 (нині вул. Димитрова). Шість вікон виходять на вулицю, у дворі будка для собаки Вовчика, курник, крихітні грядки й садок. Їй це нагадувало молодість. Тут вона мешкала з прийомною донькою Оленою (племінниця Кобилянської, позашлюбна донька брата Олександра), її чоловіком та двома дітьми.

1940-го на Буковину прийшли червоні й вигнали румунів. У радянських газетах з'явилися вірнопіддані статті, підписані іменем Кобилянської, хоча стиль — явно не її. Та Ольга тоді вже й не могла писати.

Із 35-річчям літературної діяльності її вітали представники нової влади. Коли сіли за стіл, Кобилянська сказала: "Все добре, аби лиш більшовики не прийшли!". Вони це чули, але промовчали.

На початку війни Чернівці знову окупували румуни. Поліцейський агент під номером 8 доніс начальству, що на вулиці Одобеску мешкає комуністична пропагандистка, її треба затримати. Завели справу, але не арештували.

Ольга Кобилянська померла 21 березня 1942 року. Поховали її 23 березня. У цей день румуни закрили в'їзд до міста.

А в домі на колишній вулиці Одобеску тепер музей письменниці. Там можна побачити зелену амазонку, в якій юна Ольга літала на коні повз своїх кавалерів.

1863, 27 листопада — в містечку Гура-Гумора (Південна Буковина) народилась Ольга Юліанівна Кобилянська. Батько — судовий урядовець, галичанин, мати — уроджена Вернер, зі спольщених німців. Ольга була четвертою (усього родина мала семеро дітей)

1868 — переїздить до Кімполунга, містечка в Карпатах, теперішня Румунія

1889 — переїздить до села Димка в маєток материних батьків за 27 км від міста Чернівці. Тамтешнє життя описала в повісті "Земля"

1891 — переїздить до Чернівців

1903 — лівобічний параліч; другий параліч стався 1936 року, після чого Ольга перестала писати

1927 — у Харкові вийшло перше 9-томне видання творів письменниці

1942, 21 березня — смерть Ольги Кобилянської. Похована у Чернівцях поруч із батьками

              gazeta.ua, 21 березня 2012 року

 

Категорія: Статті | Додав: carbil (21.03.2012)
Переглядів: 901 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук