П`ятниця, 21.07.2017, 08:40
Просвіта - Кривий Ріг
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Статті [518]



Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
 Каталог статей
Головна » Статті » Статті

Посол США Дж. Тефт: „Чому демократія така важлива для України“

27 квітня Посол США в Україні Джон Френсіс Тефт виголосив у

Київському політехнічному інституті промову, присвячену темі демократичного розвитку України. Після свого виступу Посол Дж. Ф. Тефт відповів на запитання учасників зустрічі. Нижче вміщуємо текст цієї промови.

Я хочу подякувати ректорові Михайлові Зґуровському за запро-

шення виступити сьогодні у Політехнічному інституті. Моя тема –

демократія і чому вона є настільки важливою для України. Ви можете подумати: чого це американський Посол приходить до Київського політехнічного інституту виголошувати промову про демократію? Мною керувало бажання переконати вас у тому, в що вірю я сам – що демократія життєво необхідна цій країні вже сама по собі, але, крім того, ще й для розвитку підприємництва й іновацій, для економічного майбутнього цієї країни. І ось тутідеться про вас – майбутніх технологічних новаторів у цьому суспільстві. Я вважаю, що ваш успіх і успіх України як держави у конкурентній ґльобалізованій економіці тісно переплетені з успішною еволюцією демократії і модернізації України.

Дозвольте мені почати пояснювати цю тезу, змалювавши трошки тло для будь-якої сьогоденної дискусії про демократію. Дехто з вас, може, пригадає, що наприкінці холодної війни американський

мислитель Френк Фукуяма у статті, датованій 1989 роком, виступив із знаменитою заявою, що ми досягли „кінця історії".   Пізніше, у 1992 році, у своїй книзі „Кінець історії і остання людина" Ф. Фукуяма доводив, що розвиток людської історії як боротьби ідеологій загалом добігає кінця. Він передбачав кінцевий глобальний тріумф політичного й    економічного лібералізму.

Те, свідками чого ми є, ймовірно, – не просто кінець холодної війни або завершення певного періоду повоєнної історії, але кінець історії як такоїТобто, прикінцевий пункт ідеоло-

гічної еволюції людства і універсалізація західньої ліберальної демократії як остаточної форми людського правління", – писав Ф. Фукуяма. А вже наступного 1993 року інший поважний американський мислитель, Сем’юел Гантінґтон з Гарварду, опублікував у журналі „Форін аферз" не менш знаменитий і контроверсійний есей під назвою „Зіткнення цивілізацій?".

С.   Гантінгтон (який пізніше розвинув свої думки у книзі) писав, що суспільства розділені по культурологічних кордонах – Західнє, Східнє, Іслямське і т.д. – і що немає універсальної цивілізації. Кожний культурологічний бльок дотримується своєї окремішньої низки цінностей.

Роздивляючись цю частину світу, С. Гантінгтон вважав, що Україна і Росія загалом належать до одного бльоку цивілізації і тому схильні знайти спільну мову, хоч це і нелегко, але водночас він порушував питання, чи не належать культурологічно західні частини України, з довшим досвідом життя під польською, литовською та австрійською владами, до західньоевропейського бльоку‚ і чи не оберуть вони навіть відокремлення від східньої України. 

За два минулі десятиліття незалежности України багато хто, вхопившись за гантінґтонівську аналізу, висловлював думку, що Україна лежить на своєрідному розламі між Заходом і Сходом, між демократією і більш авторитарною моделлю. Для багатьох ця школа думки означає, що Україна повинна вибрати або Захід і демократію, або ж Схід і відсутність демократії.

Погляди С. Гантінґтона нещодавно знов виявилися у центрі уваги у зв’язку з революцією в багатьох частинах арабського світу.  Тепер багато хто говорив, що С. Гантінґтон помилився, що

культурологічний контекст або цивілізаційний вибір не є фундаментальним чинником. Фундаментальний чинник – це прагнення усіх людей, у тому числі народів арабського світу, жити у вільному і демократичному суспільстві. У блискучій статті в „Ню-Йорк Таймс" 4 березня оглядач Дейвид Брукс переконливо пише про помилковість погляду С. Гантінґтона: „У ретроспективі, я б сказав, що Гантінґтон припустився фундаментальної помилки атрибуції, приписавши до основоположних рис ті якості, які, власне, визначаються контекстом. Він казав, що народи в арабських країнах… не є спраглі за плюралізмом і демократією, так, як ці речі розуміють на Заході. Але зараз виглядає, що вони просто жили за обставин, які не дозволяли… цій духовній спразі вийти на поверхню… Але ж виглядає ясним, що багато людей в арабських країнах якраз поділяють універсальне прагнення свободи. Вони відчувають, що є універсальні права людини, і почуваються ображеними, коли їм у них відмовляють".

Я думаю, так само можна сказати і про Україну. Гантінґтонівський штучний поділ на західню і східню Україну був помилковим. Так, очевидно є історичні відмінності й традиції.  Але я вважаю, що якими б‚ врешті решт‚ не були взаємини України з її сусідами з Европейського союзу на заході (а я певен, що більшість українців хоче бути частиною Европи і Европейського союзу) та з її російськими і білоруськими сусідами на сході й півночі, я думаю, український народ більш ніж ясно дав зрозуміти, що хоче свободи, незалежности і демократії – коротко кажучи, універсальних прав усіх людей визначати своє майбутнє.

І тут ми підходимо до наступного засадничого моменту. Я вважаю, що демократія і модернізація ідуть пліч-о-пліч. І в Україні це є правдою так само, як і будь-де в світі. У серйозній

статті, опублікованій у журналі „Форін аферз" у 2009 році два професори, Рональд Інгелгарт з Мишиґенського університету і Крістіан Вельзель з Бременського університету, вказують, що наростає обсяг емпіричних доказів, „які підтримують теорію, що економічний і технологічний розвиток призводить до послідовної сукупности соціяльних та економічних змін… і вони також призводять до зростаючих масових вимог демократичних інституцій та чутливішої поведінки еліт. Ці зміни збільшують імовірність появи демократії, у той же час роблячи війну менш прийнятною для громадськости".

Трохи далі у цій статті вони пишуть: „Прагнення демократії та самостійности – універсальні устремління. Вони можуть бути підпорядковані потребі виживання і порядку, коли саме виживання загрожене, але вони перетворюються на вищий пріоритет, коли виживання забезпечується усе ліпше. Засаднича мотивація до демократії – людське прагнення свободи вибору – починає відігравати усе важливішу ролю. Люди усе більше наголошують свободу вибору у політиці і вимагають політичних свобод та демократичних інституцій".

Що для України означає бути зрілою демократією? У чому будуть вигоди демократії для українців у практичному аспекті? Коли Бил Клінтон відвідав Україну як Президент США май-

же 11 років тому, він, промовляючи до великого зібрання людей на Михайлівській площі, сказав слова, які доречні й сьогодні:„Я знаю, у вас були розчарування, і ваша мрія не здійснилася вповні. У вас є ваш голос, але ви запитуєте: чи зможе він справити справжній позитивний вплив? У вас є ваша свобода, але ви запитуєте: чи приведе вона до кращого майбутнього? Я закликаю вас озирнутися довкола. Від Литви до Польщі й Чехії, ті, хто обрав відкрите суспільство і відкриті рин-ки, як і ви, розпочали з принесення жертв, але врешті домоглися успі-ху… Ви у дорозі. В України є багато з того, що потрібне для успі-ху у ґльобальну інформаційну еру – потужні університети, освічене суспільство і партнери, готові бути з вами. Усе, що вам зараз потрібно – це триматися курсу і набирати швидкість. Відкривайте економіку, зміцнюйте верховенство права, просувайте громадянське суспіль-ство, захищайте вільну пресу, розбийте лещата корупції".

Я б припустив, що багато хто на тій площі, слухаючи Била Клінтона, зрозуміли думку. З необхідних умов, які перерахував Президент Клінтон, однією з царин, в якій Україна домоглася найбільших успіхів за минуле десятиліття, є розбудова потужнішого громадянського суспільства. Неурядові організації продовжують подавати впливові голоси на захист свобод і заохочення потрібних реформ. Завдяки значною мірою їхнім зусиллям урядові й опозиційні партії нещодавно зійшлися у рідкісному єднанні у написанні й прийнятті величезною більшістю нового закону, що ґарантує українцям доступ до офіційної інформації. Українському громадянському суспільству потрібно продовжувати бути діяльним у забезпеченні повного запровадження цього закону, але він буде важливим інструментом у руках журналістів, неурядових організацій та усіх громадян для викриття і викорінення корупції та марнотратства.

Але є й царини, у яких Україна усе ще не виправдала демократичних сподівань, окреслених Президентом Клінтоном.  І тут ми повертаємося до нашого питання, що означає демократія для України сьогодні. Коли я веду мову про демократію, я включаю ліберальні цінності, які ми у США й Европі асоціюємо з демократичними інституціями і нормами. Сюди входять: свобода слова і зібрань, свобода участи у чесних виборах, свобода від невиправданого обшуку помешкання і захоплення власности людини. Ці речі – серед базових вимог до усіх демократичних суспільств, але вони також є елементами демократії, що забезпечують невід’ємні права, про які писав Томас Джеферсон у нашій Деклярації Незалежности: життя, свобода і прагнення щастя. Я не думаю, що мені потрібно сьогодні далі розповідати вам про свободу слова і зібрань, оскільки ці питання жваво

обговорюються у сучасному українському суспільстві.

Разом з тим, самозрозуміло, без верховенства права немає демократії, я б сказав, що верховенство права незамінне для модернізації й економічного розвитку. Забезпечення священного права приватної власности незамінне у сучасному суспільстві. Так само і незалежні суди. Вони служать бастіоном проти довільного захоплення – як відкритого позбавлення свободи чи власности владою, так і більш прихованого злочинства шляхом ферсона, ми маємо таке застереження: „У кожній владі на землі є дещиця якась людської слабкости, якась зернина корупції й зіпсутости, яку лукавий розпізнає й бездушно виростить і розвине у справжнє зло.  І кожен уряд зіпсується, якщо довірити його тільки самим правителям народу. Незалежне судочинство, що застосовує закон супроти правлячої кляси так само, як і посполитої людини, є незамінне у запевненні, що уряд служить всьому народові, а не лиш тим, хто може захопити й користати з владної посади".Коли лише корумповані політики й особливо наближені до влади олігархи користають з владних структур, що покликані ґарантувати права для всіх, вони обкрадають не лише нинішні, а й майбутні покоління. Коли „Інтел" і „Дел" шукали базу для свого виробництва в Европі, вони цілком могли б взяти до уваги освічене, працелюбне населення Києва чи Одеси, але вони вибрали подібне за рівнем освіти й працелюбности населення Лодзі у Польщі. Звичайно, у Лодзі була перевага в тому, що Польща вже в Европейському союзі. Але інша причина, чому інвестори вкладають свої гроші туди, куди вкладають, – це розрахунок, в якій країні є більше шансів передбачувано захистити контрактні права. Закордонні інвестори уникатимуть країн, щодо яких є небезпідставне побоювання, що там їхні інвестиції можуть бути привласнені політиками та їхніми союзниками, а контракти оголошені нечинними без законного розгляду.

Подібним і, мабуть, ще доречнішим для студентів провідного технічного університету‚ як ваш Інститут, є те, що незалежні суди і верховенство права в демократичній країні допомагають захищати права інтелектуальної власности. Це, у свою чергу, заохочує тих, хто має ідеї, котрі можна запатентувати, або творчу продукцію, яку вони бажають захистити авторським правом, займатися такою діяльністю тут, в Україні, а не їхати до інших країн. Явище, яке називають „втечею мізків", – це не просто виїзд освіченого люду з бідніших країн до багатших, але також і коли з одної заможної країни переїжджають до іншої, в якій кращі умови отримання користи від інтелектуальних і творчих починань.

У Львові міститься центральний офіс компанії „Елекс", заснованої 1991 року, яка тепер має понад 450 працівників в Україні, Польщі і навіть декілька офісів у США. Ця фірма розробляє програмне забезпечення високого рівня для аме-риканських компаній, у тому числі й технічні рішення для різних видовищ на Бродвеї та у Лас-Веґасі.   Олексій Скрипник, засновник і керівник компанії, брав участь у фінансованій урядом США обмінній програмі у 1990-их роках і вико-ристав те, чого він тоді навчився, для роботи з американським Фондом цивільних досліджень і проєктів (за підтримки ґрантів від Посольства США на 200 тис. дол.), з Львівською міською адміністрацією та іншими українськими підприємцями з метою створення і підтримки Іноваційного центру у Львові для сприяння іноваціям і комерцій-

ному використанню наукових проєктів.

Такі приклади повинні бути в Україні правилом, а не винят-

ком. Це виклик, що стоїть перед вість допомогти збудувати майбутнє Україні, а не бути вигнаними до інших країн пошуком роботи. Від нинішнього керівництва країни залежить заохотити вас до цього шляхом виконання обіцянок щодо демократичної реформи, боротьби проти корупції. А від вас залежить приєднати свій голос до тих інших голосів у суспільстві, що вимагають від урядовців дотримати своїх обіцянок. У демократії це не лише ваше право, а й ваша відповідальність.

Кажучи це, я цілком свідомий того, що багато молодих людей у

цьому суспільстві знеохочені й розчаровані суспільством, яке, здається, не відгукується до них, суспільством, яке дає їм освіту, але не пропонує добрих можливостей працевлаштування. Я розмовляв з молоддю, яка не бачить тут надії і відчуває спокусу налаштуватися на від’їзд, щоб збудувати своє життя деінде. Звичайно, це ваш вибір. Але хотів би згадати для вас одну промову, яка мала на мене великий вплив, коли я був приблизно вашого віку.

 45 років тому сенатор Роберт Кенеді промовляв до студентів Кейптавнського університету в Південній Африці. Він закликав тих

студентів, які виховувалися за умов апартеїду, чинити згідно зі своїми ідеалами, допомагати обділеним і боротися за демократію. Його слова надихають: „Кожного разу, як людина відстоює ідеал або своїми діями прагне поліпшити долю інших, або постає проти несправедливости, від такої людини розходяться малесенькі хвилі надії і, перетинаючись між собою і з тими, що йдуть від мільйонів інших центрів дерзання, такі хвилі утворюють потік, спроможний знести наймогутніші стіни гноблення та протидії".

Готуючись до свого виступу перед вами тут у Київському політехнічному інституті, я згадав, що означали для мене ці сло-

ва у молодості, коли я вперше почув їх. Вони написані на могилі Р. Кенеді на Арлінґтонському національному кладовищі у Вашінґтоні. Вони надихнули мене на те, щоб присвятити свою довгу кар’єру державній службі, і сподіваюся, вони також надихнуть вас на те, щоб знайти шляхи, на яких ви робитимете внесок у велич вашої країни – чи на державній службі, чи у приватному підприємництві, вибір вашого покоління може стати вирішальним для успіху демократії, свободи та процвітання в Україні. Ці речі насправді потребують верховенства права і знищення корупції, які удвох вимагають, щоб діяльність уряду була прозорою, і уряд був підзвітний своєму народові. Роберт Кенеді казав про це у тій же самій промові, зазначаючи: „Основоположна людська сутність людини може бути захищена і збережена тільки там, де уряд мусить відповідати – і не лише перед багатими, не лише перед тими, хто сповідує певну релігію, не лише перед представниками певної раси, а перед усім народом.  І навіть уряд, встановлений за згодою тих, ким він керує, як за нашою Конституцією, повинен бути обмежений у своїй владі діяти проти свого народу… Нереалістично і непрактично вирішувати проблеми і вдаватися до дій, не керуючись кінцевими моральними цілями і принципами, хоча ми всі знаємо декого, хто твердить зворотне…

Звичайно, дотримуватися принципів, ідеалів, візії перед лицем безпосередніх загроз потребує великої відваги і потребує впевнености у собі.  Але ми також знаємо, що тільки ті, хто ризикує зазнати великої невдачі, може колись отримати великий здо буток".

Уряд має в кінцевому підсумку відповідати перед народом, а народ не повинен приймати арґументи, що верховенство права і демократичні принципи можуть бути принесені у жертву доцільності, навіть якщо заявлена мета здається бажаною.  Як сказав американський поет і есеїст XVIII ст. Ральф Валь-до Емерсон, „мудрі знають, що безглузді закони – це мотузка з піску, що розсиплеться, лиш ворухнеш, а Держава повинна йти за громадянами, а не поперед них, у думках їхніх і розвитку… і лиш ті, хто будує на Ідеях, будує на віки".

При тому, що багато з освіченої української молоді вирішили поїхати з країни у пошуках щастя, сміливий вибір – це залишитися і долучитися до піднесення рівня приватного підприємництва, іновацій і верховенства права тут. Пам’ятайте про шевченкового козака, який пішов світ за очі долі шукати, а лишився з тугою за шляхом на батьківщину, до своїх людей, дивлячись, як понад синім морем летять собі журавлі додому ключами. Думайте про освічену польську, індійську чи тайванську молодь, яка повертається до рідних країн, щоб реалізувати свою енерґію і знання на посадах у високотехнологічних проєктах і зробити внесок у розквіт можливостей на землі, де вони народжені. Вибір перед вами. Виклики перед вами. Я бажаю вам усього найкращого і сподіваюся на ваш успіх у процвітаючому, демократичному суспільстві, керованому правом. 

Газета «Свобода», число 18 від 6 травня 2011 року.

Категорія: Статті | Додав: carbil (06.05.2011)
Переглядів: 662 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук