Четвер, 27.07.2017, 16:38
Просвіта - Кривий Ріг
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Статті [518]



Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
 Каталог статей
Головна » Статті » Статті

Олексій Свєтіков: Як помер сєвєродонецький журналіст Олег Севастьянов. Версія колег

Редакція Сєвєродонецької газети «Третій сектор» зібрала факти, які можуть розповісти читачам обставини смерті їх колеги Олега Севастьянова. Зробити цього раніше вони не мали можливості, бо, за словами редактора Олексія Свєтікова, підручні Єгора Маслова придумали для журналіста принизливу і образливу причину смерті, спростувати яку вони до сьогоднішнього дня не могли, а озвучити - не мали права.

До вашої уваги опис подій, викладений газетою "Третій сектор"

Ось що написано в постанові про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом смерті Олега Севастьянова, яку 23 серпня 2010 підготував слідчий слідчого відділу Сєвєродонецького МВ УМВС В. С. Коваленко: «16 серпня 2010 р. в 13 год. 10 хв. у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії МБ м. Сєвєродонецька госпіталізований Севастьянов Олег Миколайович, 19.09.1970 р.н., де черговим лікарем-реаніматологом поставлений діагноз: алкогольна кардіомеопатія; тромбоемболія легеневої артерії; набряк-набухання речовини і стовбура головного мозку; гостре отруєння сурогатами алкоголю; розлад психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю ».

Інформації про те, яка медична допомога була надана вмираючій людині, в постанові слідчого немає. Адже постановка діагнозу (навіть правильного, а не такого, який був «намальований» в той фатальний день) - це не надання допомоги. Але слідчому в постанові писати було нічого: схоже, що ніхто ніякої допомоги Олегу не надавав, його привезли у відділення і залишили в коридорі на каталці. Тим не менш, в постанові робиться висновок, що «немає фактичних даних, що вказують на ненадання допомоги потерпілому, яка перебуває в небезпечному для життя стані».

Втім, і наведений вище так званий «діагноз» з'явився, ймовірно, пізніше. Бо спочатку, в 13-45, в черговій частині Сєвєродонецького міськвідділу було зафіксовано повідомлення: «У реанімаційне відділення ООКЕМП МБ м. Сєвєродонецька доставлений громадянин, який проживає за адресою: пр. Хіміків, 12, яким поставлено діагноз: алкогольна кома».
Про те, що Севастьянов нібито помер від гострого отруєння алкоголем, вранці наступного дня мені повідомив один з працівників сєверодонецького виконкому. Чомусь там дізналися про це набагато раніше, ніж ми. У таку причину смерті свого товариша ми не вірили - надто добре його знали. Людина захоплена, талановита, з великими амбіціями, він не міг отруїтися алкоголем. І тим більше - сурогатним. Цього в принципі не могло бути. Але й висловити тоді публічно сумніви ми не могли - зграя шакалів у білих халатах, використовуючи «правдиві» місцеві ЗМІ, негайно обпльовувала б нашого колегу, споганила б його ім'я. І ми, здогадуючись, що, власне, сталося 16 серпня, змушені були мовчати і ... чекати.

Ми вдячні керівникам Луганської області за те, що вже 17 серпня вони втрутилися в події, в результаті чого було зроблено повторний розтин, а зразки тканин відібрані і направлені на експертизу до Луганська. Після цього в довідці про смерть з'явився запис, що причина смерті не встановлена. Це не дозволило місцевим огудникам разом з тілом Олега поховати і добре ім'я цієї людини.

Експертизу ми чекали довго, результати її прийшли до Сєвєродонецька тільки в кінці вересня. У п'ятницю, 1 жовтня, сєверодонецький судмедексперт Проценко зателефонував матері Олега Севастьянова і пообіцяв видати копію експертного висновку в понеділок. Він же зачитав їй деякі результати, зазначені у висновку: наркотики виявлені не були, а вміст алкоголю незначний і не міг вплинути на стан здоров'я.

На жаль, вже в понеділок судмедексперт категорично відмовився видати копію висновку на руки матері покійного. Мовляв, тільки за запитом суду або слідчого. Хто вплинув на наміри лікаря, що сталося за вихідні? Тепер про це можна тільки здогадуватися, але мені особисто на думку не приходить нічого іншого, крім самовдоволеної фізіономії Єгора Маслова. Жоден інший лікар у Сєвєродонецьку не зміг би, напевно, дійти до такої ницості - відмовити матері у праві знати, від чого помер її син. Втім, може і міг: Грицишин і Маслов 16 років перетворювали Сєвєродонецьку медицину за своєю подобою.

Тільки через два тижні, після багаторазових скарг в облздрав, нам вдалося добитися, щоб матері Олега видали дублікат лікарського свідоцтва про смерть, в якому зазначено, що причиною смерті Олега Севастьянова нібито стала хвороба - гострий геморагічний панкреонекроз. А ось копію висновку експертизи так ніхто і не дав. Мабуть, хтось сподівається, що, не маючи на руках цієї письмовій докази, ми побоїмося написати головне: Олег Севастьянов помер не від алкогольного отруєння (в момент смерті він був тверезий), а від того, що в сєвєродонецької лікарні йому не надали допомоги при нападі елементарної гіпоглікоміі. Але ми не маємо права боятися таких, як Маслов. Це було б не по-людськи.

Що трапилося насправді. Наша версія
Олег Севастьянов з 13 років хворів на цукровий діабет, а в останні роки мав другу групу інвалідності по цій хворобі. У нього була та досить поширена форма діабету, при якій періодично виникає гіпоглікомія - різке зниження вмісту глюкози в крові. Такі хворі зазвичай носять з собою шматочок цукру або цукерку. Цього достатньо, щоб зняти напад. Але це якщо людина відчула його наближення. На жаль, іноді трапляється напад раптово і гостро, і в особливо важких випадках хворий або втрачає свідомість, або напад призводить до розладу психіки, з сильним збудженням, і людина не усвідомлює, що з ним відбувається.

Таке з Олегом Севастьяновим вже траплялося: влітку 2009 року, коли він привіз групу «важких» дітей із Сєвєродонецька в реабілітаційний табір, який розбили наші партнери з макіївського «Мартін-клубу» в лісі на березі Блакитного озера (біля Червоного Лиману). Розлад свідомості було дуже серйозним, стан був схожий на «білу гарячку». Але, на щастя, в таборі не було Масловський лікарів, а колеги обмежилися тим, що дали Олегу випити склянку солодкого чаю. Після цього він майже відразу прийшов до тями, і вранці я відвіз його до Сєвєродонецька. Більше ми ніколи не відправляли його далеко від дому, але жив він у своїй квартирі сам, і якби там сталося подібне - допомогти йому було б нікому.
У понеділок, 16 серпня 2010 року, Севастьянов повинен був прийти в наш офіс - допомогти із введенням карток клієнтів громадської приймальні в комп'ютерну базу. Але не прийшов. Близько 12 дня я зателефонував йому на мобільний - хотів попросити його підготувати матеріал для «ТС» по льодовому палацу. Однак телефон він не брав. Таке траплялося часто: як і багато творчих людей Олег був неабияк розсіяним, і телефон у нього частенько то розряджався, то забувався. Тому на подібне в нашому офісі ніхто не звертав уваги. Приблизно в цей час до нього додому прийшла його мати, але він їй двері не відкрив, хоча і розмовляв через закриті двері. Чому не відкрив, хоча, схоже, відчував себе недобре? Не зміг, або не дали?

Все подальше ми знаємо тільки ймовірно, за досить уривчасті інформації, отриманої з різних джерел. Приблизно в половину першого - без чверті годину його підібрала на сходах, поряд з квартирою, бригада швидкої допомоги. Хто викликав швидку - нам невідомо. Олег не був одягнений, і, мабуть, вже не орієнтувався. Назвав тільки своє ім'я, був збуджений, лаявся. Схоже, що у нього на тілі були ушкодження, на які звернула увагу наш юрист Ніна Михайлівна Метьолкіна під час похорону. О 13 годині 10 хвилин машина швидкої допомоги доставила Олега в реанімаційне відділення сєвєродонецької лікарні.

Ми не можемо стверджувати, але можемо припустити: черговий лікар реанімації за зовнішнім виглядом хворого, не роблячи ніяких аналізів, зробив висновок, що у того алкогольна кома. Олега так і не зняли з каталки, на якій привезли у відділення, ніяких процедур, ми впевнені, не робили. Втім, наскільки нам відомо, в сєвєродонецької лікарні реанімаційні процедури взагалі починають робити тільки тоді, коли з'являються родичі і приносять ліки або гроші. А Севастьянов, хоч його й підібрала швидка біля квартири, поступив в лікарню як невідомий. І родичів або колег, які могли б купити ліки, ніхто не шукав. Це і є нібито найкраща в області Масловсько-гріцішінськая медицина, в якій порятунок вмираючого - справа рук самого вмираючого. Або грошей його родичів, якщо вони є і встигнуть.

У Олега швидко наростали ознаки гіпоглікоміческой коми, але його ще можна було б врятувати. Для цього досить було зробити всього один укол - ін'єкцію глюкози. Але це нікому не було потрібно: «клієнта» вже був «оцінено» за зовнішнім виглядом та інтересу з точки зору заробляння грошей не складав. Втім, це в тому випадку, якщо він у маренні не назвався, або якщо міліція не встановила його за адресою проживання. А якщо його прізвище лікарям була відоме, і вони знали, що в коридорі лікарні, кинутий і безпомічний, вмирає самий шалений журналіст міста? Тепер - такий нешкідливий і жалюгідний? Ви запитаєте, чи могло таке бути?

Через дві години, о 15 годині 20 хвилин, Олег Севастьянов помер. Його так і не зняли з каталки, на якій привезли у відділення реанімації, на ній же відвезли в морг. І тут же з лікарні до виконкому полилося ядовідо-шипляче - Севастьянов помер - не вийшов із запою. І тут же міліція пішла по сусідах - а не випивав, бува, журналюга. Ах, випивав, але не хуліганив - ось саме це ми й хотіли почути! Адже через такі «гріхи» люди, одягнені в білі халати, вже як би можуть пацієнта і не рятувати. І навіть не відчувати докорів сумління за те, що прирекли людину на смерть в лікарняному коридорі, самотнього і безпорадного, як бездомного пса. І хто там згадує дану колись клятву Гіппократа.

Який мій особистий висновок із цієї трагічної історії? Він такий: Олег Севастьянов не помер, його вбили. Так, він був жорстким і безкомпромісним, лютим викривачем місцевої влади, часом не вибирав дипломатичних висловів. І саме таким його любили сєвєродонецькі читачі. І саме за це група партійних і громадських організацій Сєвєродонецька назвали його кращим журналістом Сєвєродонецька 2010 року - за громадянську позицію і особисту мужність.

І от виявилося, що рух в майбутнє легко можна обмежити останнім лікарняним коридором, а мужність так легко перемогти, не відкривши єдиною ампули з глюкозою.
Ми сумуємо. Нам завжди буде не вистачати цього хлопця з фотографії. Ми схиляємо голову перед його пам'яттю. І, як дивно. Адже він навіть своєю смертю послужив всім нам. В останній раз. Адже він, своїмостаннім, ненаписаним репортажем, який коштував всьго життя, попередив нас, що на такий же каталці, в такому ж лікарняному коридорі, ось так само може померти будь-який сєвєродончанин. Адже якби ще хтось з нас без свідомості опиниться в коридорі сєвєродонецької реанімації, без документів і грошей, він, швидше за все, точно так само закінчить свій земний шлях. У лікарні, але без надії на допомогу від медиків, що байдуже проходять повз вас.

                         helsinki.org.ua, 22 листопада 2010 року

 

 

Категорія: Статті | Додав: carbil (23.11.2010)
Переглядів: 356 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук