Середа, 20.09.2017, 07:35
Просвіта - Кривий Ріг
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Статті [518]



Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
 Каталог статей
Головна » Статті » Статті

Андрій Кокотюха: Як і чому журналіст ТВі Костянтин Усов викликає вогонь на себе
У фільмі «Лук’янівка. Тюрма №1» він наочно показав, як злагоджено працює корупційна система. Котра вразила не лише правоохоронну систему, а й усю країну, мов той тюремний грибок.

На сторінці журналіста ТВі Костянтина Усова у Facebook я побачив посилання на його блог. Журналіст анонсував свій фільм «Лук'янівка. Тюрма №1», знятий як спецпроект у рамках програми журналістських розслідувань «Знак оклику». Під кожним постом є опція «Подобається». Якщо тобі сподобалися пост, коментар, фотографія чи розміщене посилання, треба натиснути на малюнок піднятого догори пальця.

Я і без анонсу збирався подивитися ТВі 2 квітня о 21.30. І хай Костянтин Усов мене пробачить - не натиснув отого сакрального «Подобається». Мені сподобалася професійна робота команди. Але мені не сподобалося побачене.

Власне, мета журналістів такою й була: аби тим, хто побачив, як виглядає зсередини головний за постачанням гарячих новин для ЗМІ слідчий ізолятор України, стало некомфортно.

Все це не може подобатися. Навіть якщо сидиш перед екраном плазмового телевізора в затишку власної квартири. Знаєте, чому? Бо в моїй країні ніхто, абсолютно ніхто не застрахований від того, що просто під час перегляду цього фільму двері квартири не вивалять, застосувавши спецзасоби. Міліція увірветься до вас за підозрою у зґвалтуванні, замаху на зґвалтування, зберіганні наркотиків, порнографії, фотографії Віктора Януковича з намальованими ріжками та домальованим рилом, купленого через інтернет кишенькового китайського ліхтарика. Загалом будь-що для української міліції може стати поважною причиною, аби перемістити будь-кого з нас до загальної хати в Лук'янівську тюрму.

 

І кожен, повторюю та наголошую - абсолютно кожен із нас може потрапити в те пекло. Де вижити, мабуть, складніше, ніж на безлюдному острові. Адже якраз на острові співкамерників і тюремників точно не буде.

Показово, що наступного дня, 3 квітня, представники міжнародної правозахисної організації Freedom House (США) відвідали СІЗО №1. Хоча офіційна мета візиту - зустрітися з нинішнім в'язнем №1 цієї тюрми, Юрієм Луценком, правозахисники також спробували оглянути власне в'язницю. Заявивши потому: їм - хто б сумнівався! - показали не ту тюрму, яка є насправді.

Цікаво, чи мали змогу іноземні борці за права людини переглянути фільм Усова - напередодні візиту, в повторі, на спеціально записаному диску? Не менш цікаво, що б їм пояснило саме тюремне начальство. Між іншим, якраз реакцію того ж самого начальника Управління Державної пенітенціарної служби у Києві та Київській області Олександра Сайка передбачити цілком можливо. Варіантів кілька.

Перший: прозвучить його заява, що журналіст показав змонтовані та фальшиві кадри. Зняті не в Лук'янівці, а, скажімо, в привокзальному туалеті одного з українських райцентрів. Чи в підвалі зруйнованого будинку, окупованого бомжами, за якими, між іншим, давно плаче відремонтована камера в слідчій тюрмі №1...

Варіант два: тюремне начальство заявить щось на зразок: «Не лізьте не в свої справи!» Нинішня українська влада, між іншим, уже рік дає приблизно таку відповідь, коли поважні та авторитетні пані й панове з шанованих у Європі та світі інституцій кажуть про неприпустимість порушень в Україні закону, Конституції та елементарних прав людини. Які-небудь депутати Чечетов, Єфремов або Колісниченко легко здатні заявити: та ви на себе там, у Європі, подивіться! До речі, тим-таки правозахисникам хтось на кшталт Ганни Герман чи Олени Бондаренко легко може сказати: ви, шановні борці за права людини, тенденційні й продажні наймити світового капіталу. Тож нема чого лізти зі своєю правозахисною діяльністю в чужі слідчі ізолятори...

 

Варіант три: коментарі будуть, але короткими й лаконічними. Наприклад, нам усім нагадають - тюрма не санаторій. В'язниця в жодній із країн - не лікарня в Феофанії. Все, крити нічим...

Варіант чотири: фільм Костянтина Усова просто проігнорують ті, для кого він, власне, призначений насамперед. Бо, на відміну від заточеного на скандал знаменитого сюжету Лесі Штогрин для тоді ще не закритої програми розслідувань «За вікнами» на СТБ, Усов пішов трошки далі.

Нагадаю: журналістка Леся Штогрин влаштувалася санітаркою в психіатричку, знімала побачений фільм жахів прихованою камерою, а потім оприлюднила відео в сюжеті. Якась реакція на нього таки була, проте відмінність двох матеріалів - у стилістиці. Попри професійність та дбайливість роботи обох журналістів, Штогрин більше тиснула на емоції. Тому її матеріал швидше нагадував крик розпачу: люди, прокиньтеся, дивіться, що робиться!

Усов увімкнув логіку та раціоналізм. Він навряд чи мав ілюзії з приводу тюремного побуту й тамтешніх звичаїв. Скажімо, навряд чи здивувався, коли побачив: ув'язнених, котрі не відбувають покарання, а лише перебувають під слідством, годують, цитата, «говном». Причому, згадуючи побачене, навряд чи це слово вжите в аж такому непрямому смислі. Так само не є відкриттям антисанітарні, шкідливі для здоров'я і навіть життя умови, в яких перебувють люди. П'яні тюремні фельдшери можуть так само запросто й безкарно вбити затриманого, як і чергові менти-сержанти в звичайному районному відділенні - і тут згадується не лише випадок Ігоря Індила.

Проте матеріал, зібраний Усовим та всією знімальною групою ТВі, має на меті не лише довести те, про що ми з вами, погодьтеся, давно здогадувалися. У фіналі журналіст звертається до президента й інших представників нинішньої влади, від чиєї волі напряму залежить виправлення ситуації з дотриманням громадянських прав та свобод.

До того ж Усов визнає: вирішувати ці проблеми журналісти не повинні. Але хто тоді зробить досудове слідство безпечним для життя та здоров'я тих, кому навіть не винесено вирок?

Головна цінність показаного матеріалу - в тому, як саме він збирався. Не відкриваючи прізвищ та облич своїх агентів, Усов докладно, детально та скрупульозно описує доволі просту схему створення в стінах тюрми розгалуженої агентурної мережі. Тюремники сприяли журналістам, виконуючи - звісно ж, за гроші - їхні доручення. Та ставши міцною ланкою зв'язку між інформаторами в камерах та цивільними особами на волі. Відео всередині в'язниці знімалося на мобільні телефони. Потім трубки виносилися через посередництво вертухаїв, котрі звикли брати ще й не такі гроші за серйозніші послуги. Настав момент, коли Усов - назвімо речі своїми іменами! - шантажує одного з наглядачів фактами отримання хабара. Та вербує цим самим уже його, тюремника, в якості агента. Отримуючи ексклюзивну інформацію, якої для повноти картини бракує.

Так, подібні дії можна трактувати неоднозначно. Але в цій ситуації я готовий стати на бік журналіста. Адже сам не раз і не два давав гроші селюкам у міліцейській формі, аби ті відпустили мене. Чи моїх друзів, товаришів, знайомих, чия провина полягала лише в тому, що ментам мало платять. Ваш автор сам корумпував правоохоронців. І знає безліч аналогічних випадків.

Скажімо, кілька років тому міліція виконувала приватне замовлення керівництва однієї відомої фірми: чергувала в день відкриття нового фірмового магазину. Весь «вилов» того дня давався правоохоронцям у якості «бонусу». Про це розповів випадковий знайомий, котрий виявився працівником магазину. А кількома годинами раніше інший знайомий просив мене як журналіста допомогти розшукати його приятеля. Котрий пішов на відкриття того магазину і зник. Його знайшли за добу - в одному КПЗ. За те, щоб бідаку відпустили, родичі принесли кілька тисяч доларів. Інакше, сказали в райвідділі, повезуть на Лук'янівку, там ціни вищі.

Складається стійке враження, що українські пенітенціарні заклади, в тому числі СІЗО №1 - приватна власність тюремників. Котрі, як і загалом нинішня українська правоохоронна система, своїми діями нагадують сомалійських піратів. А саме - беруть заручників. Саджають у брудні камери, де стіни вкрито грибком, воду пити не можна, і навіть холодний душ - мало не платна послуга. І вимагають від родичів викупу. Або, як варіант, продають місця в камерах, де умови такі самі, проте народу менше.

 

Не дарма ж будь-хто, вдягнувши на себе міліцейську форму, вже викликає в простих людей страх. І ми, люди, легко віддаємо навіть перевдягненим міліціонерам свої гроші в якості «штрафів».

Так не повинно бути - ось основний меседж фільму Костянтина Усова. Причому, це вже я нагадую від себе, в нелюдських умовах, показаних журналістами, сидів нинішній голова нашої держави, коли по молодості літ кілька разів залітав у СІЗО рідного Єнакієвого. Тобто, Партія регіонів до жахливих умов українських в'язниць не має жодного стосунку. Так само, як і партії «Батьківщина», «Наша Україна» чи давнішня НСДПУ(о). Хотілося б сказати, що в усьому винні комуністи, проте й це буде дуже просто. Українські тюрми - це радянські тюрми. А радянські - це тюрми Російської імперії. В нинішній Росії, до речі, таке саме, не тіште себе ілюзіями.

 

Прав людини ані в тій імперії, ані в іншій, радянській, ані в нинішній Україні спадково не поважають. І Усов наочно показав, як злагоджено працює корупційна система. Котра вразила не лише правоохоронну систему, а й усю країну, мов той тюремний грибок. Та найстрашніше - не наявність грибка на стінах чи інфекції в питній воді, а небажання цього позбутися. Не факти корупції, а небажання її долати. Адже, вибачте за вкотре озвучену банальність, вона вигідна всім.

Якщо мене чи когось із моїх близьких, не дай Боже, посадять за ґрати з метою отримати викуп, я не апелюватиму до прокуратури та суду. Бо вдамся до корупційної схеми. Адвокат домовиться з тюремниками, ті назвуть суму, й умови утримання людини трошки полегшаться. Тим часом той самий адвокат домовиться зі слідством, і за певну суму вдасться вийти на волю. До речі, з чистою совістю: адже я сам не порушую закону, і серед моїх знайомих таких немає. Тим не менше, ризикуємо свободою та здоров'ям ми, а не українські депутати всіх рівнів та працівники МВС, Прокуратури й Апеляційного суду. Тобто, для досягнення благородної мети - вирватися з неволі, - інакше, ніж через підкуп тих, від кого мої особисті, гарантовані Конституцією свобода, незалежність та суверенітет залежать, діяти в нашій країні просто нереально.

Ось чому журналіст Костянтин Усов обрав саме такий, ризикований з точки зору моралістів шлях, збираючи матеріал для свого фільму. Ось чому він каже про це вголос, викликаючи таким чином вогонь моралістів на себе. Ось у чому цінність та професійність його роботи

            helsinki.org.ua, 5 квітня 2012 року

Категорія: Статті | Додав: carbil (09.04.2012)
Переглядів: 2122 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук