Вівторок, 20.11.2018, 00:46
Просвіта - Кривий Ріг
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Статті [518]



Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
 Каталог статей
Головна » Статті » Статті

Уроки української. Художник Григорiй Iванович СИНИЦЯ(ч.4)

(Закінчення)

Часто Григорій Іванович говорив медсестрам, лікуючись у лікарні: «Я вам подарую картину, і медсестри розуміли й вірили - художник це говорить щиро»,

   «Після отримання Шевченківської премії СИНИЦЯ підсвідомо чекав, що слава про нього розлетиться містом, і дуже радів, коли навколо нього збиралася молодь і його шанувальники на виставках. І підсвідомо майстер очікував того ж на вулицях»,

   «Він завжди і в останні роки намагався голитися кожен день, підтримував себе в чистому стані і надівав чисті вишиті сорочки. Взагалі, - був чистою людиною в повному розумінні  цього слова».




Г.Синиця з "Нестором".

   В останні два роки життя опікуном Григорія СИНИЦІ стала його учениця Олена ЯКИМЕНКО, яка підтримувала його фізичний стан і піклувалась про нього.

   У 2001 році розгорілась детективна боротьба за вхід у під’їзд до музею-квартири Григорія СИНИЦІ  між мешканцями цього будинку і банком «Діамант». Місцева влада показала себе, так би мовити,  «у всій красі»: підїзд було перекрито, хоча мешканці будинку за участі Олени ЯКИМЕНКО, а також – за допомогою членів «Просвіти»  Ольги КАНАТНОЇ   і Олекси КУЦЕВОЛА доклали великих зусиль, щоб цього не сталося.

   Зараз діє лукава формула банку «Діамант»: «На прохання відвідувачів прохід через підїзд може бути відкритий» (??!!)

 Але  фактично вхід  був перекритий.

   У 2004 році, в листопадові дні Помаранчевої революції, Олекса Іванович і Ніна Данилівна принесли на могилу Григорія Івановича помаранчеву стрічку і пов’язали її на пам’ятник. Як же радів би революції 2004 року СИНИЦЯ, коли навіть наша куца незалежність 1991 року його відновила морально і фізично!.. Та й будемо чесними… якби не 1991 рік, то чи наважились би бюрократи тодішнього СРСР  визнати нашого національного художнього генія? Мабуть, що ні. От чому, зі слів Олекси КУЦЕВОЛА, не міг терпіти художник, коли українець лопотів російською мовою, і вважав, що нічого в цьому лихого немає. Якось Григорій СИНИЦЯ кинув художнику, який хотів стати його учнем: «Ви  - український художник? То спочатку навчіться говорити українською».

  Низький уклін Вам, Григоріє Івановичу! Вибачте нам все-все ...

 І дай нам,  Боже,  сил бути гідними  українцями… Такими, яким були Ви… Все життя.

                                         Олександр ЧИЖИКОВ


Промінь Просвіти, січень 2008.

Категорія: Статті | Додав: prosvita (13.01.2009)
Переглядів: 1222 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2018
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук